Ukrainian (Ukraine)Russian (CIS)

Нашим юним читачам

деякі пояснення тим, чий творчий шлях тільки починається.

 

 

Останнім часом ми регулярно зустрічаємося зі школяриками, котрі ставлять дуже багато запитань, на які дуже хочеться відповісти. Хоча б на найцікавіші.
А найцікавіше питання, на нашу думку: що треба знати і вміти тому, хто мріє й собі стати письменником.
Отже — увага!
Перше: у світі не існує інститутів чи університетів, де вчать «на письменника». Навіть у знаменитому радянському Літературному інституті імені Горького в Москві студентам давали вищу філологічну освіту і писали в дипломах «літературний працівник». А це трішечки не те…
Відтак — кожен вчиться на письменника, поета, драматурга САМ. Три приклади: один з найкращих і досі радянських письменників Валентин Пікуль закінчив тільки… школу юнг (морське ПТУ). Світової слави російський прозаїк Максим Горький вчився в школі лише два роки. А до речі, хто скаже, в якому інституті вчився Шекспір? Так ото ж…
Друге: для того, щоб писати книги, треба знати, про що пишеш. Щоб потім той читач, котрий добре знає те, про що ти написав, не ловив тебе на неточностях і не брав на кпини, мовляв, теж мені — знавець! Відтак, коли в одній київській школі дівчинка запитала, на які предмети слід більше звертати увагу тому, хто хоче присвятити своє життя красному письменству, ми відповіли: НА ВСІ! Ми так сказали не тому, що хотіли відбутися короткою відповіддю на важливе запитання, а тому, що так воно і є. Люди в усі віки тягнулися до цікавих співрозмовників, а цікавий — це, перш за все, той, хто багато знає, багато бачив, багато пережив. Щоправда, не завжди з цікавої людини виходить цікавий письменник. Наш земляк, киянин Отто Шмідт, щиро заздрячи Жулю Верну, прочитав кільканадцять тисяч книжок, став одним із перших Героїв Радянського Союзу за дослідження Арктики. Був головним редактором Радянської Енциклопедії. Але… так і не зміг за все життя написати бодай одну цікаву книжку. Навіть про себе.
Отже, третє: письменник — це не лише той, хто багато знає, вміє і так далі. Це той, хто вміє цікаво про це написати. А як цьому навчитися? Не лише уважно читаючи книги всесвітньо визнаних письменників, а йі роблячи висновки з прочитаного.
Якщо ж ви вже «зачепилися», то вам варто знати наступне:
Не поспішайте показувати написане комусь іншому. Це почекає. Спочатку відкладіть його на кілька днів. Потім — перечитайте.
Одразу можемо сказати, що виглядатиме це десь так: прочитавши своє оповідання чи вірш через кілька діб, ви можете схопитися за голову — Ой, яку ж дурницю я написав! Але не поспішайте викидати. Хай ще полежить. З часом ваше враження від написаного зміниться приблизно так:
— Через місяць: гм-м-м… а наче нічого.
— Через півроку: дуже навіть непогано!
— Через рік: невже це я написав? Прекрасно!
Через півтора року ви скажете, що це або геніально, або нікуди не годиться.
І в тому, і в другому випадку варто працювати далі. Бо ваш митецький рівень зріс, ви вже можете краще. Тож можете писати краще — треба писати!
Далі: хтось із тих, хто сам не тямить, але дуже любить критикувати інших, може вам сказати: «Ну-у-у, це і я так можу!». Заспокойтеся — не може. Баєчка «можу, але не хочу» вигадана тим, кому страшенно неохота зізнаватися, що немає у нього таланту. Єдине, що він справді може — то це зіпсувати вам творчий настрій. А воно вам треба? Так ото ж…
І нарешті — вам можуть сказати: «Це ти десь списав!». Не ображайтесь. Якщо ви впевнені, що написане вами і тільки вами — не під впливом вже відомого твору, скажіть самі собі: ага, значить, я написав справді добре, так добре, що аж декому не віриться!
А відтак — варто продовжувати! Вперед!

Вірші і казки нашого юного читача Нікіти Тимощука.

Це перше вересня — не просто свято:
Воно для нас останнє в рідній школі.
Ми назавжди її запам’ятаєм,
Куди б нас не вели дороги долі.

Колись, давно, ввели нас всіх в цей клас,
Усе було так дивно, незнайомо.
Одна була лиш думка на весь клас:
«Скоріше б нас забрали вже додому!»

А потім всі здружились — і нічого,
Улюблений урок вже є у всіх.
Ми звикли всі так одне до одного,
Що на перерві тільки радощі і сміх.

Завжди ми в гору по сходинкам лізли,
Четвертий клас достойно пройдемо.
Три роки ми граніт науки гризли,
А на четвертий — весь догриземо!

Я гуляв...

Я гуляв собі в садочку
Опинився в холодочку
Тут гляджу — висить гніздечко
В нім — є три малих яєчка
До них скоро прилетить...
Подивлюся через мить!
Може шпак або сорока...
Я не знаю цього поки.

До Великодня

Наша писанка яскрава
З Великоднем всіх вітає,
З Великоднем всіх вітає,
Щастя, радощів бажає.
Хай радіє кожен дім —
Свято настає у нім.
Добре свято Великодня,
Воскресіння в нім Господнє

Загадка


По небу нічному
Як човен пливе
З земною коровою
Схожість в нім є:
І в нього є ріжки
І в неї є ріжки
Обоє ступають собі
По доріжкам
Та тільки в корови
Доріжка земна
А в нього доріжка
Блискуча, ясна
Тому, що із зірок
Складена вона
(Місяць)

Чого у сонечка чорні цятки?
Всім відомо що сонечко поїдає попелицю. І от одного разу шкідники вирішили помститися.
Кожного разу сонечко, коли лягало спати, накривалося листочком щоб не обпектися. Та злі попелиці прогризли дірки у листку. І сонце пропекло чорні цятки на сонечку. Дятел побачив це та врятував «колегу». Але було вже запізно: чорні цятки залишилися.
Ось чому в сонечка є чорні цятки.


Квіткова казка
У неділю ми всією родиною відправились у подорож. Зупинилися біля яскравого лугу, нібито веселка розчинилась у ньому. Всі ми у захваті дивилися навкруги. Тато, мама, бабуся і я взялися за руки та закружляли. Увесь світ навколо заблискотів, перетворився на феєрверк. І ми опинилися у невідомій країні. Біля нас стояли яскраві будиночки. В одного дах був нібито волошка, у другого — як ромашка, а у третього — як мак. З останнього будинку вийшов хлопчик у червоному капелюсі. Він привітав нас, та запросив додому. Якраз почався дощ. Ми сиділи і пили чай, він розповідав нам про свою країну: як дружно та весело вони живуть, як люблять трудитися. І всі поважають один одного.
Коли закінчився дощ, ми вийшли на вулицю. В краплі роси блиснуло сонце І ми опинилися знову на лузі. Але ще встигли почути як маленькій Мак крикнув нам: «До побачення!». Я нахилився та обережно торкнувся маку, що ріс біля моїх ніг. Сказав йому: «До побачення!».


Мікроб Біо-Макс+
В одній лабораторії жив корисний мікроб Біо-Макс+. Одного разу він почув від вчених що в одного з них у доні весь час болить живіт. Вона хворіє.
Біо-Макс+ попрохав знайомого снігура щоб той відніс його з родиною до Катрусі (так звали дівчинку). Птах погодився. Вдома у дівчинки мікроби вилізли з колби, у якій їх приніс снігур І вистрибнули у стакан молока. Катруся випила кефір, що утворився — і одужала. А Біо-Макс+ з родиною став захищати дівчинку зсередини.

(вірші, які Нікіта написав російською мовою — у російській версії сайту

Назад