Ukrainian (Ukraine)Russian (CIS)

 

Творчий шлях

 

Як Лапікури йшли один до одного? Спочатку, звісно, нарізно. Наталя: Чорнобиль, той, старий, квітучий, дивовижний ще з доядерної ери. Потім Київ. У шкільні роки — з одного боку проявилися здібності до літератури, з іншого — потяг до точних наук. Зрештою точні науки переважили — і 1970-й рік почався з навчання в елітному і майже недоступному в ті часи для дівчат Київському Інституті інженерів цивільної авіації. Понад 20 років роботи в цивільній авіації — величезний досвід, котрий згодом придався в написанні детективів. Та література теж заявила про себе, тож із часом у журналі «Перець» та газеті «Сільські вісті» з’явилися гуморески Наталі Кулик, котрі згодом прозвучали й на Українському радіо. Валерій: дитинство у сонних містечках над річкою Рось, філологічний факультет Київського Університету, з 1965-го — Українське радіо. Державне, бо інших тоді не було. За 15 років дослужився до коментатора. За тодішньою номенклатурою — щось між полковником і генерал-майором. Колеги заздрили і писали доноси в ЦК єдиної тоді партії. Далі — суцільна містика. Майже 10 років Валерій і Наталя ходили одними коридорами на Хрещатику-26, мали купу спільних колег і друзів, але жодного разу навіть випадково не перетнулися! Та досить було Наталі перейти на постійну роботу до Держтелерадіо — як у перший же день вони познайомились і ось уже понад 20 років не розлучаються. Щоправда, ідея писати в тандемі виникла не одразу. Наталю стримував авторитет Валерія як лауреата премії «Золоте перо», а він, у свою чергу, не наважувався пропонувати співпрацю авторові на той час уже двох книжок. Врешті решт життя розставило свої акценти: коли з’ясувалося, що в роботі вони не просто доповнюють один одного, а й стимулюють до творчості. Як кажуть про них вчені — яскравий приклад синергічного ефекту. Перші книги писались у перервах між божевільною метушнею телевізійної роботи, в порівнянні з якою затишшя між боями на Першій Балканській війні видавалися мало не райським спокоєм. Проте, саме війна, жорстока, безжалісна і безглузда зміцнила переконання, що вічне тільки Слово. З 2001-го року Лапікури не без полегкості поставили хрест на політичній журналістиці і повністю поринули в літературу.

ФІЛЬМ, ФІЛЬМ, ФІЛЬМ!!! |  Питання до нас |  ПІШОВ ОСТАННІЙ ГЕРОЙ! |  Нашим юним читачам

ПОТІК ПІДСВІДОМОСТІ, ПОВ"ЯЗАНИЙ З ПОДІЯМИ МИНУЛОГО РОКУ.

З одного боку - сумно. Сумно, що годинничок цокає, а ще стільки не зроблено... стільки не написано, написаного - не видано, не відзнято і навіть не приведено до сучасного електронного формату. А пальців лише десять, а клавіатура одна, а в добі лише 24 години... мало, мало, мало!
Сумно, що тих, хто винен нам, більше, ніж тих, кому ми винні. Та й то - від нас очікується те, чого ми ніколи людям не шкодували: увага, добре слово, душевне тепло. Те, чого той, хто нас безпардонно обікрав, ніколи не дочекається - ні від нас, ні від когось іншого. Бо це процес зворотній: ви якою мірою міряли? Так ото ж.
На одному форумі, де люди лише прикидалися хорошими, Лапікурисі закинули, що від неї "забагато негативу" - ну прорвалося, це в найважчий для нас час, коли одне добре слово важило більше, ніж пачка "зелених". Що ж, залишається побажати одній окремо взятій зачерствілій душі: коли їй стане кепсько (а від цього нікуди не подінешся), хай і їй хтось скаже - відійди подалі, від тебе забагато негативу. Може, тоді вона щось зрозуміє? Хоча - навряд.
Не поминули нас і найжорстокіші телефонні аферисти, ті, що дзвонять посеред ночі, прикидаються нашими рідними і повідомляють, що втрапили у велику халепу, на них хочуть повісити тяжкий злочин, вони зараз сидять у міліції і є шанс відкупитися, тож подзвоніть за таким-то номером і віддайте людині таку-то суму. Їх не хвилює, що люди від таких дзвінків одержували інфаркти, інсульти, що вони, довірливі, віддавали останнє аби захистити Богу душу винних дітей. Нам повезло: нас попередили, відтак ми були озброєні.
Хотілося б сказати пару слів тому йолопу, котрий дзвонив нам о 3-й ночі і найм"якша характеристика, яку він од нас одержав: "козел драний". Ти проколовся вже на тому, що говорив москальською мовою. Таке насторожило б не лише нас, а й багатьох киян. Вчи державну мову, обормоте. І живи чесно. Бо всі ті побажання обманутих тобою людей матеріалізуються дуже швидко. То раніше Божі млини мололи повільно. Зараз - вік швидкостей. У всьому. Не встигнеш озирнутись - як одержиш тим же кінцем по тому ж місцю. І кого в цьому винуватити? Вже ж не нас.
Маленьке попередження добрим людям: озирайтесь і будьте пильними. Зараз п"янючий і напівпритомний ханурик може виявитися абсолютно тверезим злодієм, котрий висмикне у вас з рук сумку і зникне, не встигнете ви й зойкнути. Артист, матері його ковінька!
Ми такого вирахували, допоміг наш балканський фронтовий досвід. Хлоп крутиться біля метро Нивки, хто там мешкає - приглядайтеся. Це попередження - наш подарунок добрим людям.
З іншого боку - робили в минулому році й нам подарунки. На жаль, не всім, хто прагнув їх зробити, це вдалося. Але ми цінуємо навіть оте прагнення, бо воно - щире. А це найголовніше. І ми дуже шкодуємо, що не змогли обдарувати своїх рідних і друзів тою мірою, якою планували. Так склалося, вибачайте.
Від деяких "подаруночків" - категорично відмовляємося. Звернення до банку "Русский стандарт", який вже вкотре намагається затягти нас у свої клієнти - спасибі, НЕ ТРЕБА! Ми не збираємося ще раз наступати на ваші граблі. І не витрачайте гроші на виготовлення кредитних карток, які ви нам присилаєте, ми НЕ БУДЕМО їх активовувати, не дочекаєтеся. Краще на ту суму купіть собі кондомів - щоб такі, як ви, не розмножувалися.
Позитив - прогулялися своїм районом, без проблем знайшли те, що потрібно, пригадали, як колись довелося вистоювати чергу, щоб навіть не купити, а вхопити, видрати ті нещасні баночку горошку і майонезу, а вже про шампанське то й згадувати зайве.
Відтак - коли дядечко у пальті з екрану запевнив нас, що жити стало краще, ми йому десь навіть і повірили. Якщо порівнювати з 1980-м роком - так-таки так. От тільки - чия це заслуга? Питаннячко інтересне. Щодо нас особисто - ми не намагаємося заводити суперечки з ближніми і дальніми сусідами "чий батько вищий", час наш спливає у набагато важливіших справах: печемо хліб, проводимо історичні дослідження, ходимо "на каву" у маленький генделик, що під нашими вікнами, там потихеньку вже формується "клуб за інтересами"... слухайте, може й ви приєднаєтесь? Там тісно, але добре, тепло - і люди хороші.
Лапікурівські новорічні побажання: у рік Коня всім вам - конячого здоров"я. Хай буде меньше тих, хто намагатиметься вас запрягти, краще ви їх поганятимете. Хай чоловіки розумітимуть, що кожна жінка створена не лише для марудного побуту, а й для приємних розваг. Це до питання: чи потрібна дружині посудомийка, мультиварка, картоплечистка, яйцеварка... нарешті - робот-пилосос, список може бути безконечним, але відповідь одна: ТРЕБА!!! А жінки хай якомога частіше піднімають бокал з шампанським - з улюбленим тостом нашої свахи Ніни: "Дівчата, за нас, гарнесеньких, а хто бачив кращих, хай тому повилазить!"
Крапелька дьогтю на останок: хай отой шмат сиру до святкового столу, на який у нас у супермаркеті грошей не вистачило, стане поперек горла тому, хто у цьому винен.





 

Чергова перемога!


 


 

 




ПОДІЇ МИНУЛОГО РОКУ